Сазанович Микола Миколайович

/Files/images/poezya/IMG_3555.JPG

/Files/images/poezya/DSC_0578.JPG

Біографія

Я Сазанович Микола Миколайович.

Народився 05.02.1982 у сім'ї металургів у місті Горишні Плавні Полтавської області.

Там навчався з 1го до 8го класу в СШ№ 6.

Потім разом з мамою Лідією Трохимівною їздив за викликом батька Миколи Володимировича на його історичну Батьківщину в Іркутську область, Бодайбінського району, копальня Квітнева, де навчався і жив два роки.

Завдяки неперевершеним краєвидам тайгового лісу, чарівній природі в її лоні і почав вперше творити свої перші дитячі вірші.

Зараз мешкаю у місті Покров, що на Дніпропетровщині.

З 2000 по 2004 навчався в ЧІПСТіП(Чернігівській інститут права, соціальних технологій та праці).

Під час навчання брав участь у концертних програмах ВУЗу, виступаючи зі своїми віршами на сцені закладу.

Писав російською мовою дівчатам ліричні вірші, а згодом і мовою солов'їною - все завдяки навчанню українською мовою.

Саме під час навчання на Чернігівщині разом з видатними студентами і викладачами випустили першу збірку віршів під назвою "Гаудеамус".

До речі, в бібліотеці вишу вона і залишилась назавжди.

Працюю зараз не за фахом, у компанії Проктел енд Гембл, на посаді кур'єра.

Зараз творю вірші на злобу дня: про моральні цінності, політику, природу і тези виховання у соціумі.

Одружений на прекрасній жінці Тетяні, яка згодом народила мені доцю Марічку, і синочка Іванка.

Бажаю всім усього, що вони і не сміють бажати. Бо життя швидке і ми не вічні.

Поезія

***

Яке важливе місце має жінка...

В історії, коханні і житті.

Без неї не було б, до речі, світла,

Бо їхня врода, наче сонце, для землі.

А поетеси-жінки, що за твори,

Нам залишили в спадок назавжди.

Любов, натхнення і життя народу,

Вписала Леся Українка у рядки.

В віки далекі Київської Русі,

Княгиня Ольга місто підпалила.

За чоловіка, батька, двох дітей,

Всім вбивцям враз життя згубила...

А Роксолана, квітка падишаха,

З полону визволяла земляків.

За це історія її запам'ятала,

За вроду і любов до рідної землі.

Минають роки, все тепер інакше,

І жінка стала вільна, як вода.

Куди б її не засилала доля,

Вона все може вирішить сама...

***

Летять роки, минають весни,

Життя бринить, як водоспад.

Усе навколо може щезнуть,

Але краса завжди жива!

Не варто злато її, срібло,

Могутня влада не скорить!

Скарб не можливо цей унести,

Яким Бог жінку одарив!

Її статура, пишна врода,

Відвертість, щирість почуттів.

І інтелект, який ніколи

Ніхто не зможе враз відкрить.

Кохана дівчина й дружина,

Любов безмежна і чиста.

Життя вдихає й обережна,

Немов як зірка визначна.

Перелік рис - увесь безмежний,

Хто не погодиться зі мною?

Чоловіки, почнемо ж, врешті,

У щасті - пестити жінок!

***

Я мушу жити в Україні рідній,

І не тому, що сам не їздив за кордон.

Не бачив тої найсолодкої Європи,

І файної платні у євро, наче сон!

Моя сім'я дорожча за достаток,

Здоров'я мало, щоб залишити панам.

Як хочу їсти - їду до городу,

Там пораюсь, щоб мати свій врожай!

Нема грошей - та й ходжу в найми,

У Інтернеті зараз вихід є.

Бо я – козак, і моє в світі кредо -

Залишитись в країні милій назавжди.

***

Цінуйте дитинство малечі,

Не треба їх сутність гнітити.

Усі помилялись в дитинстві,

Так що можем зараз зробити?

Будьмо ж шукати наснагу

У мандрах до шляху мети.

Нав'язування гірше за ґрати,

З талантом жити краще, ніж в пітьмі.

***

Земля, земля, о рідна земле!

Якого кольору насправді ти?

Уся кров дідів і прах іх тлінний,

І цвіт калини, що осипався - увесь в тобі.

Солодкі фарби сонячного світла,

Що до снаги і квітам та воді.

Навіть метал часів забутих предків

Знаходять, як археологи, так і крадії.

Твоя ціна не має сенсу в світі,

Як гордість, цнота і відвага - визначна.

Родючості такої навіть божевільні

Не бачили, не чули - земле ти моя!

***

Ти - моє серце, що тріпоче,

І ритм без тебе на нулі.

Втрачаю кисень серед ночі,

Коли не поруч ти в мені.

Усе що маю - все для тебе,

Подяки, грамоти, вірші.

Я твої очі бачу в доці,

В синочку погляд неземний.

***

Ти, наче голубий топаз,

Сяєш у світлі дня.

І зачарований вродою неземною,

Тріпоче серце в грудях, як дитя.

Тебе всі кличуть святою.

"Я згоден" - так воно і є.

І наче раб у трона я схиливсь,

Щоб виконати твій любий каприз!

***

Хмарно за вікном весь тиждень,

Десь гримить за обрієм гроза.

Але серце радіє і прагне безмежно,

Бо нарешті з'явилась весна.

І пташиний наспів, що так лагідно ллється,

І той зелені спалах, і сонця тепло.

О Боже, як гарно, що є пори року,

Що різні і добрі для будь-кого.

***

Я ненавиджу у людей таку рису.

Жадібність, що так і лине з очей.

Ту саму, яка звідусіль тягне душу,

У будь-який спосіб нажитись будь-що.

Лінь як рушійну силу прогресу,

Вона тягне всіх до землі, до небес.

Без неї немає в житі інтересу,

Бо вона, наче лакмус, і є джерело!

Не до снаги мені поділ за рангом,

За кастою, профілем, расами й майном.

Невже мати рівність у думках неетично?

На землі всі не вічні - все одно помремо!

Отже, все людство, жити будьмо у вірах,

Бо релігії різні, а Бог є один!

Немає сенсу шукати ім'я Бога,

Бути праведним у вірі - це кредо всього!

***

I що коїться з моєю країною,

Москалi її бачать руїною.

Молодь встала та зброю до рук побрала,

Але смерть їх швидко забрала...

На порозi в Луганську стоїть москаляка,

І дитина плаче з переляку.

Він їй каже: "Ты не бойся, ребенок, меня,

Ведь с тобой мы родня".

Та рідня, що у спину ніж вставила,

Об жінок наших чобіт розчавила?

Батька, що в полоні тортурами стратила.

Чорта лисого, а не рідня моя!

Так роками ненависть зростає в серцях,

Кожен, хто у бою москаля зустрічав,

Розумів, що той брат - кровожерливий,

І ніколи не матиме прощення він!

Будьмо ж ми, українці, терплячими,

А не стадом, як зомбі – ледачими!

Боронити всі будемо неньку свою,

Щоб навіки не здатись в бою москалю!

Редагування матеріалів і комп'ютерний набір - Погрібна Наталія Вікторівна.

Кiлькiсть переглядiв: 593